Vendor
Генерал-полковник
 Количество сообщений : 1003
Очки : 2924
Репутация : 0
Дата регистрации : 2008-08-20
 | | Тема: Методичні рекомендації щодо заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та іншими особами (ч. 1) Вс Окт 16, 2016 10:23 pm | |
| ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Ці Методичні рекомендації підготовлені відповідно до вимог чинного законодавства щодо заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру (далі — Декларація). Метою зазначених рекомендацій є сприяння у дотриманні єдиного порядку заповнення Декларації, запобіганні виникненню помилок, а також вирішенні певних спірних питань, які можуть виникнути при заповненні та поданні Декларації.
Згідно з положеннями ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» (далі — антикорупційний Закон) [7] подання Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, здійснюється шляхом її заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. При цьому перевірка достовірності відомостей, зазначених особою у такій Декларації, здійснюватиметься вказаним центральним органом виконавчої влади. Беручи до уваги, що вказане Національне агентство мало бути створене 26 квітня 2015 року, подавати декларації рекомендуємо, як і у попередні роки, за місцем роботи (служби).
Отже, до початку роботи електронної системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб’єкти декла рування зобов’язані подавати декларації про майно, доходи, витрати та зобов’язання фінансового характеру відповідно до ст. 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року № 3206-VІ (далі — Закон про засади запобігання корупції). Положення Закону щодо фінансового контролю також залишаються чинними (п. 2 розд. XIII «Прикінцеві положення» антикорупційного Закону).
Хто, куди та за якою формою зобов’язаний подавати Декларацію?
Декларація за минулий рік заповнюється і подається суб’єктами декларування (далі — декларант) за місцем роботи (служби).
Суб’єкти декларування — особи, зазначені у п. 1, п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 антикорупційного Закону, інші особи, які зобов’язані подавати Декларацію відповідно до цього Закону:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;
ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);
д) особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Національного антикорупційного бюро України;
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;
є) члени Національного агентства з питань запобігання корупції;
ж) члени Центральної виборчої комісії;
з) поліцейські;
и) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;
2) особи, які для цілей антикорупційного Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не були зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3. Що це за особи?
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ст. 81 Цивільного кодексу України [6]).
Щодо правової форми участі держави у цивільних відносинах, то згідно зі ст. 167 Цивільного кодексу України держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом; щодо правової участі Автономної Республіки Крим у цивільних відносинах, то Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом; щодо правової участі територіальних громад у цивільних відносинах, то відповідно до ст. 169 територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
Відповідно до ст. 2 чинного Закону України «Про державну службу» [9] посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
У ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» [10] зазначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
На жаль, у більшості бюджетних установ не так просто встановити, чи є особа посадовою, оскільки у профільних законах, які регламентують різні види професійної діяльності, відсутні чіткі визначення цього поняття.
Як зазначено у Примітці 1 до ст. 364 Кримінального кодексу України [19], службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Відповідно до абз. 6 п.п. 5 п. 3 розділу «Загальні положення» Методичних рекомендацій «Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування», опублікованих Міністерством юстиції України 09.10.2013 р., для застосування вимог антикорупційного законодавства під «посадовими особами» розуміють працівників, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
При цьому для визначення «організаційно-розпорядчих» та «адміністративно-господарських обов’язків» Мін’юст пропонує використовувати постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 р. № 5 [19], яка дає наступні визначення цих термінів:
Організаційно-розпорядчі обов’язки — це обов’язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідувачі відділів, лабораторій, кафедр), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
Адміністративно-господарські обов’язки — це обов’язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідувачів складів, магазинів, майстерень, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
Увага! Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.
Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.
Отже, робимо висновок. Якщо посаді юридичної особи публічного права притаманні вищезазначені ознаки (тобто в особи, яка обіймає посаду, є підлеглі, які під її керівництвом виконують обумовлене коло завдань), то особа, яка займає таку посаду, повинна складати антикорупційну Декларацію.
Важливо! Службовими особами можуть визнаватись як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства (постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. № 5 [19]).
Бланки Декларації виготовляються особами, які заповнюють і подають декларації, шляхом роздрукування або копіювання їх на папері формату А4 за формою, наведеною в додатку до Закону про засади запобігання корупції (включаючи примітку). Бланк складається з 10 сторінок; зазначені бланки не є бланками документів суворої звітності (постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.2012 р. № 64 [21]). Тобто існує можливість роздрукування його з обох сторінок аркуша.
Декларації зберігаються в особових справах суб’єктів декларування у кадрових підрозділах відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, тому роботу по збиранню, зберіганню та організації процедури опублікування декларацій доречно покласти на кадрову службу відповідного державного органу, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права.
Водночас слід зазначити, що серед суб’єктів декларування є також особи, для яких державний орган або орган місцевого самоврядування не є основним місцем роботи. Наприклад, депутати місцевих рад, які є самозайнятими особами, пенсіонерами, тимчасово не працюючими, безробітними.
Стосовно цих осіб правила подання декларацій передбачені ч. 3 ст. 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», згідно з положеннями якої депутати місцевих рад зобов’язані щороку до 1 квітня подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за місцем роботи (служби) за формою, що додається до антикорупційного Закону, крім самозайнятих осіб, безробітних або пенсіонерів, які подають зазначені декларації до апаратів відповідних місцевих рад або їх виконавчих комітетів.
Якими є строки подання Декларації?
Відповідно до вимог ст. 12 антикорупційного Закону декларанти зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) Декларацію за минулий рік.
Особи, які претендують на зайняття посади державного службовця посадової особи органу місцевого самоврядування, посадової особи юридичної особи публічного права до призначення або обрання на відповідну посаду подають Декларацію під час подання заяви про прийом на роботу або про участь у конкурсі на зайняття посади державного службовця.
Особи, які не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи (служби) Декларацію за минулий рік через перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою, подають таку Декларацію за звітний рік до 31 грудня.
Змінами до Закону, що набрали чинності 09.06.2013 р., зокрема абз. 2 ч. 1 ст. 12, передбачено таке. Особи, які звільняються або іншим чином припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають Декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями. Тобто якщо, наприклад, особа звільняється 1 жовтня відповідного року, то вона має подати Декларацію за період з 1 січня по 1 жовтня цього року. Особи, які звільняються або іншим чином припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають Декларацію у день звільнення (припинення діяльності), а тому їх необхідно завчасно інформувати про наявність згаданого обов’язку. Суб’єкти декларування, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов’язані протягом одного року подавати за своїм останнім місцем роботи (служби) Декларацію за минулий рік за формою і в порядку, визначеними Законом. На думку Мін’юсту (лист від 11.12.2013 р. № 19937-0-33-13/11), під неохопленим раніше поданими деклараціями періодом слід розуміти часовий проміжок, за який суб’єктами декларування Декларація не подавалася в установленому Законом порядку, за місцем роботи чи служби. Отже, суб’єкт декларування, який звільнився (припинив діяльність), в поточному році подає за своїм останнім місцем роботи (служби) Декларацію за період з 1 січня до дати звільнення (припинення діяльності) із зазначенням дати її заповнення та протягом одного року за минулий рік за формою, яка встановлена Законом.
Доцільно зупинитися на окремому випадку, коли особа звільняється 31 грудня і вона у відповідному органі пропрацювала увесь календарний рік. У такій ситуації ця особа при звільненні може подати в орган, з яким вона розриває трудові відносини, не дві, а одну Декларацію, оскільки період, не охоплений раніше поданою Декларацією, співпадає із звітний періодом (календарним роком), за який особа повинна подати Декларацію в установлений законодавством строк, тобто до 1 квітня.
Нагадаємо! Відомості, зазначені у деклараціях, підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах або опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування. Відповідні відомості, розміщені на офіційних веб-сайтах державних органів та органів місцевого самоврядування, оприлюднюються на термін не менше одного року.
ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЗАПОВНЕННЯ ДЕКЛАРАЦІЇ
Декларант заповнює Декларацію власноручно чорнильною або кульковою ручкою синього або чорного кольору таким чином, що забезпечує вільне читання внесених відомостей.
Відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України (позиції 1, 4), а також реєстрації місця проживання (позиція 2), дати народження членів сім’ї декларанта (позиція 4), місцезнаходження об’єктів, які наводяться в Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру (позиції 23 — 34), є інформацією з обмеженим доступом та оприлюдненню не підлягають (ч. 2 ст. 12 Закону).
У полі «перерахованого у гривні» у позиціях 21 — 22 і у полі «у тому числі за кордоном» у позиціях 45 — 64 зазначаються відомості за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим Національним банком України на день проведення фінансової операції (п. 10 Примітки до Декларації).
Доцільно відмітити, що у Декларації зазначаються відомості про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за певний рік (звітний період), тому відомості про членів сім’ї, майно, транспортні засоби, відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи мають зазначатися згідно із тим станом, який мав місце у декларанта у звітному періоді, якщо інше не передбачено Декларацією.
Наприклад, якщо у декларанта, який заповнює Декларацію за звітний 2014 рік, з’явився новий член сім’ї у 2015 році, то для цілей Декларації про нового члена сім’ї у цьому разі декларант не зазначатиме — він зазначатиметься у 2016 році — за звітний 2015 рік.
У той же час декларант має зазначити відомості як про члена сім’ї стосовно особи, яка у звітному періоді мала статус члена сім’ї, а потім його втратила.
Слід звернути увагу, що особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця, при поданні Декларації до місця проходження майбутньої роботи (служби) відомості щодо витрат (вкладів/внесків) у Декларації не зазначає (п. 1 Примітки до Декларації). Тобто не заповнює розділи V — VI Декларації відносно себе та членів своєї родини.
У разі відсутності окремих відомостей у відповідному полі на кожній сторінці Декларації в обов’язковому порядку проставляється прокреслення.
Відомості щодо фінансових сум в усіх позиціях Декларації округлюються до гривні. Прийнято це робити за математичним округленням, тобто значення, що перевищує 50 копійок, рахується за гривню, значення менше за 50 копійок рахується за нуль.
Увага! Відповідна сума разової витрати, що підлягає декларуванню, становить 80 тис. грн.
У полях «Усього» та «у тому числі за кордоном» у позиціях 45 — 64 зазначається повне найменування банків, інших фінансових установ, товариств, підприємств, організацій тощо, з якими у декларанта чи членів його сім’ї наявні відповідні відносини. Зверніть увагу, відповідно до п. 111 примітки до Декларації суб’єкту декларування тепер не достатньо вказати лише суму вкладу, кредиту, страхового поліса тощо. Тепер декларант має обов’язок вказати і про те, з якою установою він уклав такі домовленості. Такі вимоги висунуто не тільки до даних, що стосуються декларанта, а і до даних, що стосуються членів сім’ї декларанта. Отже, не забувайте уточнювати повне найменування установи. Відповідно до ст. 90 Цивільного кодексу України юридична особа має своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу затверджені наказом Міністерства юстиції України від 05.03.2012 р. № 368/5.
ЯКІ ВІДОМОСТІ НЕОБХІДНО ЗАЗНАЧАТИ В РОЗДІЛІ І ДЕКЛАРАЦІЇ?
У Розділі І «Загальні відомості» Декларації декларант відображає загальні відомості щодо себе та членів сім’ї. Зокрема:
у позиції 1 — прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта громадянина України — декларанта, якщо декларант через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган доходів і зборів і має про це відмітку у паспорті громадянина України (абз. 2 п. 3 Примітки до Декларації).
У разі якщо декларантом у звітному році змінено прізвище, ім’я, по батькові, спочатку зазначається нове прізвище, ім’я, по батькові, а у дужках — попереднє прізвище, ім’я, по батькові (п. 3 Примітки до Декларації).
Відомості, що зазначаються у позиції 1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків /серія та номер паспорта громадянина України), є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають оприлюдненню (ч. 1 ст. 12 Закону);
у позиції 2 — відомості щодо місця проживання декларанта із зазначенням адреси на кінець звітного періоду.
Цю позицію слід заповнювати на підставі паспортних даних про реєстрацію або тимчасову реєстрацію.
У разі якщо адреса місця проживання (реєстрації) декларанта змінилася (або зазнали зміни назва населеного пункту, вулиці та інші реквізити цієї позиції) і ці дані не відображено у паспорті декларанта, необхідно навести відомості щодо місця проживання декларанта станом на дату заповнення Декларації (п. 4 Примітки до Декларації).
Як зазначено у ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [13]:
місце проживання — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік;
реєстрація — внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відомості, що зазначаються у позиції 2 (місце проживання декларанта), є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають оприлюдненню (ч. 2 ст. 12 Закону про засади запобігання корупції).
Що записувати у позиції 2, у випадку коли декларант зареєстрований за одною адресою, а фактично проживає за іншою?
У такому випадку рекомендовано зазначити дві адреси: адресу, за якою декларант зареєстрований; адресу, за якою фактично проживає;
у позиції 3 — займана декларантом посада (якщо на момент заповнення Декларації посаду було змінено, то, на думку редакції, у цій позиції доречно зазначити як займану посаду у звітному періоді, так і посаду на момент заповнення) або посада, на яку претендує декларант;
у позиції 4 — відомості про членів сім’ї декларанта.
Відповідно до ст. 1 антикорупційного Закону до членів сім’ї належать особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Слід підкреслити, що поняття «член сім’ї декларанта» може бути застосовано лише за умови сукупності обов’язкових ознак: 1) спільне проживання; 2) пов’язаність спільним побутом; 3) наявність взаємних прав та обов’язків із декларантом. Проте це не стосується осіб, які перебувають у шлюбі, оскільки вони визнаються членами сім’ї незалежно від наявності вищезазначених ознак.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України [5] подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Згідно зі ст. 21 Сімейного кодексу України [5] шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України [5] дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. При цьому відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України [5] правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, тобто до досягнення вісімнадцяти років.
Увага! Суб’єкт декларування має вказати інформацію щодо повнолітніх, а також неповнолітніх дітей, які згідно зі ст. 34, 35 Цивільного кодексу України отримали повну цивільну дієздатність до досягнення 18-річного віку, за умови, що ці діти спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки з декларантом.
Щодо визначення місця проживання недієздатних осіб, які знаходяться під опікою (піклуванням) суб’єкта декларування. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. 5 ст. 29 Цивільного кодексу України).
Такі відомості, як реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта громадянина України, дати народження членів сім’ї, що зазначаються у позиції 4, є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають оприлюдненню (ч. 2 ст. 12 Закону).
При цьому не варто забувати, що у випадку коли у декларанта є неповнолітні діти, яким не присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків, немає потреби зазначати серію та номер свідоцтва про народження такої дитини.
Якщо з якихось причин у неповнолітньої дитини відсутній ідентифікаційний номер, декларант у відповідному полі позиції 4 Розділу І Декларації ставить прокреслення, як це передбачено п. 8 Примітки до Декларації.
Чи потрібно декларувати відомості щодо осіб, які зареєстровані з декларантом у одному будинку, але фактично в ньому не проживають і не пов’язані із декларантом спільним побутом?
Ні, не потрібно. Відповідно до антикорупційного Закону відомості щодо будь-яких інших за родинним зв’язком осіб уносять до Декларації лише за умов, що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки з декларантом.
Чи потрібно вказувати в Декларації відомості про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру неповнолітніх дітей державного службовця, які тимчасово не проживають разом із ним (на період навчання у ВНЗ)?
Так, потрібно, оскільки дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли не проживає спільно з ними. При цьому слід пам’ятати, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Сімейного кодексу України особа наділена таким правовим статусом лише до досягнення нею повноліття, тобто у загальному випадку дитиною є особа у віці до вісімнадцяти років.
ЯКІ ВІДОМОСТІ НЕОБХІДНО ЗАЗНАЧАТИ В РОЗДІЛІ II ДЕКЛАРАЦІЇ?
У Розділі ІІ «Відомості про доходи» Декларації зазначаються відомості про доходи, одержані декларантом (членами сім’ї декларанта), з усіх джерел в Україні та з джерел за межами України у звітному році. При цьому нараховані, але не виплачені фактично доходи слід обліковувати у тому звітному періоді, коли вони були нараховані. Обґрунтовуючи такий висновок, зазначимо, що підрозділ А Розділу II має містити відомості про доходи, що «Одержані (нараховані) з усіх джерел в Україні». Тобто законодавець передбачив, що можлива така ситуація, коли деякі доходи можуть бути нараховані декларанту, але на кінець звітного періоду ще ним не отримані. Зокрема:
у позиції 5 — загальна сума сукупного доходу, одержаного декларантом (членами сім’ї декларанта) у звітному році з усіх джерел в Україні (звітний рік для доходів — період з 1 січня по 31 грудня).
До складу цих відомостей, зокрема, включаються: заробітна плата, премії, надбавки, винагороди, пенсії, стипендії, а також інші доходи,перелічені у позиціях 6 — 19. Ті доходи, що не перелічені у позиціях 6 — 19, вносяться до позиції 20.
Відомості щодо фінансових сум, зазначених декларантом у позиції 5, мають дорівнювати арифметичній сумі відомостей щодо фінансових сум, які він зазначає у позиціях 6 — 20.
Якщо декларант має певні сумніви щодо правильності визначення ним розміру сукупного доходу, йому слід звернутися до джерел виплати відповідних доходів (бухгалтерії, пенсійного фонду, відділу соціального захисту населення за місцем проживання тощо) та одержати точні відомості.
При визначенні доходів, отриманих у натуральній формі, їх розмір визначається згідно з платіжними відомостями, накладними, іншими обліковими документами таких виплат, а у разі відсутності підтверджуючих документів застосовується їх оцінка за звичайними цінами, але не нижче за звичайні ціни.
Кошти, які були отримані декларантом у звітному році для здійснення витрат під час відрядження (в тому числі за кордон), а також кошти, одержані ним у рахунок відшкодування витрат на відрядження (вартість проїзду, проживання у готелі, витрати на харчування) безпосередньо від установ, організацій чи осіб, які приймали декларанта (членів його сім’ї) за кордоном, до складу доходів, що відображаються у цьому розділі Декларації, не включаються, бо вони носять компенсаторний характер понесених декларантом витрат на відрядження;
у позиції 6 — загальний розмір одержаної декларантом (членами сім’ї декларанта) заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору за звітний рік (крім виплат, зазначених у позиціях 7, 8). У цій позиції також зазначається матеріальна допомога на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань, яку відповідно до законодавства одержують державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, інші особи, уповноважені на виконання функцій держави, а також допомога по тимчасовій непрацездатності (у тому числі допомога по догляду за хворою дитиною або за хворим членом сім’ї), яка нарахована та виплачується як за кошти роботодавця, так і за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
у позиції 7 — платежі, одержані декларантом (членами сім’ї декларанта), від викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, при цьому необхідно вказати назву закладу, установи тощо, в яких одержано (нараховано) зазначені у цій позиції доходи;
у позиції 8 — платежі, одержані декларантом (членами сім’ї декларанта) у вигляді авторської винагороди (гонорару), інші доходи від реалізації майнових прав інтелектуальної власності.
Роялті — будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговою маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау) (ст. 14 Податкового кодексу України [4]).
Сума платежу визначається згідно з умовами укладених угод, виходячи з договірної ціни, але не нижчої за звичайні ціни, та на підставі первинних платіжних документів;
у позиції 9 — сукупний розмір дивідендів та процентів, отриманих декларантом (членами сім’ї декларанта).
Дивіденди — платіж, що здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку (ст. 14 Податкового кодексу України).
Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) такої організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення (ч. 1, 2 ст. 167 Господарського кодексу України [1]).
Проценти — дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів (ст. 14 Податкового кодексу України). За наявності істотних доказів щодо отримання таких платежів у менших розмірах, ніж передбачені угодою, платежі враховуються за фактично отриманими сумами.
Проценти, нараховані декларанту (вкладнику) на суми коштів, внесені ним на депозитні рахунки банків, а також проценти, нар | |
|
